1881 народився Олександр Олександрович Богомолець, академік НАНУ, патофізіолог, основоположник української школи патологічної фізіології, ендокринології і геронтології, організатор науки. Засновник перших в Росії й Україні науково-дослідних закладів медичного профілю, зокрема Інституту експериментальної біології і патології АН УРСР та Інституту клінічної фізіології АН УРСР. Основною ідеєю багатьох наукових праць є висунуте вченим положення про те, що виникнення, перебіг і кінець захворювання залежать не тільки від причини, яка викликала хворобу, а й від здатності організму до опору, тобто від його реактивності. Остання, на думку О. О. Богомольця, зумовлюється станом нервової системи і сполучної тканини. Створив вчення про фізіологічну систему сполучної тканини. Вчений вважав, що така система виконує в організмі кілька функцій: захисну (фагоцитоз і утворення антитіл), пластичну (загоювання ран, виразок, зростання переломів кісток та ін.) і трофічну (участь у обміні речовин). Також О. О. Богомолець багато уваги приділяв питанням старіння організму. Він, як і Ілля Мечников, вважав, що людина за своєю природою може жити 125-150 років; старіння, що наступає у 60-70 років, — передчасне і зумовлюється несприятливими умовами життя та захворюваннями.