1892 народився Михайль Семенко, поет доби Розстріляного відродження, основоположник і теоретик українського футуризму, журналіст. Після навчання в реальній школі вступив до Петербурзького психоневрологічного інституту. 1913 видав першу поетичну збірку "Ргеludе". Під час Першої світової війни служив телеграфістом у Владивостоці. Із 1917 – в Україні. Один з організаторів літературного об’єднань "Аспанфут" (1922–1924), "Коммункульт" (1924), "Нова генерація" (1927–1931), редактор журналу "Нова генерація". Вітав соціалістичну революцію (поеми "Товариш сонце", 1919; "Весна", "Степ", 1925). Був головним редактором Одеської кінофабрики Всеукраїнського кінофотоуправління. Новатор у галузі стилю, вплинув на розвиток української модерної поезії. Маніфестував інтернаціоналізм, пролетарське мистецтво, але був переслідуваний за націоналізм і дух вільної богеми. Автор близько 20-ти поетичних збірок ("Дерзання", 1914; "П’єро кохає", "П’єро задається", "В садах безрозних", "Дев’ять поем", усі – 1918; "П’єро мертвопетлює", 1919; "Кобзар", 1924; "Поезії", 1932, та ін.). Модернізував українську лірику урбаністичною тематикою, сміливими експериментами з формою вірша, запровадив нові образи й створив слова, покликані відбити нову індустріалізовану добу, претендував на роль творця "ленінізму в культурі". Став об’єктом пародійних містифікацій Едварда Стріхи (К. Буревія). Заарештований 25 квітня 1937, страчений на Соловках. Реабілітований 1957. Твори Семенка перевидано в Німеччині в 1970-х роках; окремі твори перекладено польською та угорською мовами. Особистий фонд Семенка зберігається у відділі рукописів Інституту літератури ім. Т. Шевченка НАН України (№ 156).